Діти – янголи. Коли сплять. В інший час бувають схожі на маленьке торнадо, або невгамовне звірятко, або прибульця з іншої галактики, що не може зрозуміти людські способи співіснування. У кожній родині, вочевидь, батьки знаходять унікальний метод взаємодії з досоціальною свідомістю малюка, який – начебто – не збирається ставати чемним і приборкувати власні захцянки. Та це вдома. А що робити, наприклад, на дитячому майданчику? Там, де інтереси власного нащадка можуть конфліктувати з намірами іншої дитини, а увага дорослих спрямована на соціалізацію і суперечить вільним проявам емоційної поведінки?


Нехтувати принципами доброзичливості і захищати власне чадо у його самоствердженні, спробах відстояти власні права? Чи приводити дитя до тями у будь-який спосіб – аби іншим було добре?Ця стаття спрямована на прояснення співвідношення любові та агресії у вихованні дитини, а також на балансування проявів «ангельської» та «тваринної» поведінки. Матеріал допоможе батькам краще зрозуміти причини і наслідки, перспективи і ризики виховання. Автор використовує принципи еволюційної психології плюс педагогіки адекватного розвитку. Адресую власні роздуми небайдужим батькам, няням, вихователям та педагогам раннього розвитку, що (можливо) мають труднощі зі спонтанними вибухами дитячої агресії, спрямованої на оточуючих.

 

 

Ситуація


Півторарічний Миколка волає на увесь світ: більш масивний та спритний карапуз захопив та привласнив його іграшку. Для Миколиної мами Оксани – жодних проблем: «Не хвилюйся, сонечко! Хлопчик побавиться машинкою – та й віддасть. Ти ж в мене розумний і щедрий. Хіба тобі шкода?» Миколка, натомість, прагне свого. Відштовхує маму і біжить тлумити агресора. Жінка намагається вгамувати розлюченого сина, але той нестримно викручується, влучає кулаком у матусин живіт, чіпляється в іграшку і несамовито верещить. Загарбник затято відбивається рукою та ногами, завдаючи власнику неабияких збитків, але Миколка ще лютішає і, підтягнувшись щосили, впивається зубами в зап’ястя суперника. Бійка триває одну мить, і, доки батьки (схожі на багатотонні фури порівняно зі стрімкими баггі) «гальмують» біля місця сутички, ситуація сама собою «розрулюється». Однак мама викрадача приватного транспортного засобу «наїжджає» на пані Оксану: «Ваш маленький звір вкусив мого сина! Приборкайте його, бо я зараз…» Зрозуміло, від такого
«віражу» перша жінка теж «тисне на газ»: «Дивіться краще за власною дитиною; мені зрозуміло, у кого він такий нечемний удався!»

 

Дитяча агресія провокує дорослу. За кілька хвилин пари залишають дитячий майданчик і розходяться: дещо приголомшені, дещо збентежені, дещо обурені. Кожна мама озвучує синові власну образу та зіпсований настрій, користуючись типовими комбінаціями слів, яких дитина не розуміє. Миколці шкода маму, але гордість за героїчний вчинок сяє на
обличчі малюка.

 

Що потрібно усвідомити?


Нейропрограма малюка, що відповідає за його життєві сили плюс дієвість та рухливість, активується з півроку до (приблизно) двохрічного віку і нагадує функціонал акули. Психологи відзначають, що дитина у цей період розвитку мусить «встановити» та налаштувати опції захоплення, привласнення та утримання об’єктів, що є бажаними, а також відштовхування та відкидання предметів, які загрожують виживанню.

 

Якщо такі навички будуть заґрунтовані у підкірку незадовільно, в подальшому житті нейроімпульси з глибинних частин мозку провокуватимуть свідомість на поведінку жертви. Тоді замість активної людини з лідерською громадською позицією матимемо характер конформіста, залежного від волі інших.


Коли батьки прагнутимуть турбуватися про

а) самоповагу майбутньої людини та

б) її впевненість у власній потужності,

вони завзято тренуватимуть перелічені прояви нервової діяльності (тобто: захоплення, привласнення, утримання, відштовхування, відкидання). Найкраще проводити первинні вправи вдома – використовуючи іграшки, тканини, мотузки, подушки тощо. Корисними будуть також заняття на тренажерах типу канатів, кілець, лазанок, на яких можна висіти та підтягуватися.


Мама повинна піклуватися про безпеку, а тато – тренувати силу, витривалість, волю. І хлопчикам, і дівчаткам у віці 0,5-2 роки життєво необхідно навчитись утримувати об’єкти власного інтересу (пропорційні з величиною тіла), відштовхувати агресора, боротися за здобич, битися за володіння умовною їжею (наприклад, іграшкою), перемагати у сутичках
за право мати свій шматок щастя.

 

Вочевидь, моралізація поведінки, промови про чемність, засудження чи звинувачення, порівняння з дитиною-ідеалом у такому віці є недієвими. Власний приклад батьків, що притягають у життя приємні та корисні речі, привласнюють особисту реальність та її атрибути (моя дружина, квартира, сорочка, кухоль, телефон, дитина), тримають слово та відповідальність, відштовхують неприємні думки та ситуації – є найбільш тотожнім до свідомості малюка методом і, звідси, дієвим, ефективним засобом впливу. 

 

Але ж, як співвіднести еволюційне виховання з соціальними нормами?


Не всі батьки розуміються на природних потребах нервової системи, не всім потрібна дитина-лідер, не всі хочуть мати справу з повноцінним вихованням, що передбачає затрати власного часу, енергії, творчості.

 

Припустімо, ви – за адекватний розвиток і свідоме ставлення до особистості. У той самий час на дитячому майданчику, напевне, зустрінуться батьки з іншим світоглядом, незрозумілими для вас методиками впливу й таким спілкуванням з дитиною, що викличе у вас питання до себе плюс бурхливі емоції.


Як діяти адекватно?


Розглянемо три стратегії розвиваючої поведінки (тобто такої, що призведе до розкриття можливостей росту та підсилення природних здібностей дитини). Сподіваюся, кожен знайде пріоритетний спосіб впливу на ситуацію й обере найбільш доцільну версію у конкретному контексті реальної події.


Стратегія А (перемикання уваги)


– Аааа-ааа! Він забрав мою машинку!
– Ой, дивися: дівчина вже залізла на верхню палубу! Мерщій, до неї! (Майже завжди діє. Але, для прикладу, розглянемо підсилену версію реальності)
– Не хочу! Хай поверне мою іграшку!
– Рухаємося догори! З висоти побачимо, як діяти! Там капітанське місце!


Звикніть до мовних обертів, що мотивують активний рух: «Вперед! Стрімко! Рухаємося! Дій! Можна!»


Зауважте: перемикаємо не стільки зір чи слух, скільки все тіло, і провокуємо просування до більш цікавого, ніж власна машинка, об’єкта.

 

Відразу після фокусування уваги на новому об’єкті підтримуємо розгортання цікавих подій.


Наприклад:
– Ти вправно лізеш! От, ми вже нагорі. Щастя: ти бачиш увесь майданчик, усіх дітей та дорослих! Що цікавого? До речі, як звуть нового капітана? А корабель? Це ж твоя власність, можеш плисти, куди хочеш:)


Стратегія Б (двобій)


– Аааа-ааа! Він забрав мою машинку!
– Ти маєш право боротися за власність. Готовий до двобою?
– Хай віддасть!
– Виклич суперника на змагання. Хто переможе, той перший бавиться 10 хвилин.
– А як змагатися?
– З’ясуємо разом. (До суперника) Хлопче, Миколка хоче викликати тебе на двобій. Бажаєте бігти, лізти чи присідати?
– Кидати каміння!
– Добре. Хто зіб’є трьома пострілами оцю вежу з піску, той переміг і отримує право першим бавитися машинкою 10 хвилин.


Можна задіяти маму хлопчика-загарбника. Можна організувати загальномайданчикові змагання серед команд однакового віку – наприклад, за «Кубок Лицарів Честі». 

 

Зверніть увагу: агресія спрямовується на досягнення мети (не на індивідуальність). І ще: змагаємося за право першої черги (не за остаточне володіння).

 

Стратегія В (перемога втратою)


– Аааа-ааа! Він забрав мою машинку!
– Ти переміг! Бо -
(далі варіанти):
1) Подарував хвилину щастя сумному хлопчикові. Подивись, як він радіє! Що ми можемо йому запропонувати, аби збільшити його натхнення? (варіанти: гудіти, як мотор; побудувати дорогу з перехрестями та світлофорами; залучити інших дітей із машинками до спільної гри)
2) Як справжній герой, вчишся добре почуватися без зайвих речей. Тільки ти – справжня цінність. Хлопчик допомагає тобі відтренувати зібраність та аскетичний стан (треба пояснити на прикладі з мультфільму чи книжки з картинками: що таке «герой». «аскетизм», «воля»)
3) Втрачаючи річ, ти отримуєш можливість. Які можливості відкрилися зараз, коли хлопчик допоміг тобі не відволікатися на твою машинку? (наприклад: знайти того, хто готовий спілкуватися й долучитися до нового процесу; поспостерігати за дорослими, зібрати статистику забав на майданчику; познайомитися з приємною дівчинкою)


Зауважте: хто губить дрібницю, знаходить багатство. Розуміння неминучості втрат піднімає дитину в ранг центрального персонажу, що володіє цілим майданчиком. Дитина здобуває право обирати гру – тобто стає тим, хто винаходить власні правила.


А в старшому віці?


Агресивна поведінка природним чином виникає знов у 3-4 роки (так звана нейропрограма «Тигр»). Дитина буде налаштована на розподіл території та відповідальності, проведення чітких меж у стосунках, з’ясування власного статусу в групі (домінуючого чи підлеглого). Батькам належить турбуватися про величність «хижака», тобто: шляхетність, великодушність – замість знущання, знецінювання, пригнічування іншого.


На майданчику приділятимемо увагу: розгалужуванню варіантів події; проведенню меж дозволенного; делегуванню відповідальності; технологіям героїчних вчинків; турботі про слабшого; емоційному домінуванню і спромозі вести за собою; лідерству та вмінню мотивувати інших.


Якщо діти «у різних вагових категоріях»?

 

У цьому випадку:
• Молодшу дитину миттєво «виймаємо-визволяємо» з ситуації та переключаємо її увагу на дещо цікаве та рухливе.
• Старшій дитині пропонуємо роль шляхетної особистості й делегуємо відповідальність за емоційний стан малюка.
• Далі робимо висновки та прогнозуємо власну поведінку в подібних ситуаціях на майбутнє.
• Пропонуємо батькам «з іншої сторони» співпрацю: спільний похід на ролером, прогулянку парком, змагання у винаході рішення про мир, мозковий штурм щодо можливостей отримати користь замість ворожнечі.

 

Агресія чи любов?


Природа агресії – любов, як це не дивно звучить. Ця енергія спрямована або на захист власних потреб, території, або на розширення меж того, чим дитина вже володіє. Агресія буде небезпечною та руйнівною, коли в серці дитини (чи батьків) – страх, тривога, безлад. Агресія буде доцільною і корисною, коли людина відчуває довіру до світу, поважає себе та інших. Потужна емоція перетворюється на любов, коли душа прагне краси.


Можна і треба виховувати агресію, впливати агресивно. За таких умов:
1) Пам’ятаймо про природжене право кожної людини на життя, рух, почуття, думку
2) Дивімося на ситуацію «з висоти» доцільності та краси майбутнього, сенсу життя, цінності індивідуальності
3) Ставитимемо собі питання: «Яка ефективність мого вчинку?», «Які наслідки певного кроку виховання?», «Навіщо я намагаюся тиснути?», «Чи розуміє дитина мотивацію мого впливу?»


Якщо у вас, наприклад, сьогодні чи завтра виникатиме злість на поведінку власної чи іншої дитини або ж зустрінете агресивно налаштованого карапуза, що чіпляє ваше чадо, подбайте про розкриття любові у вашому серці. Емоції шляхетності та випромінювання величного спокою запобігають розвитку незбалансованої ситуації у кризу. Заздалегідь готуйте ваші почуття: привчайтеся бачити в людях красу, дихати з радістю, дивитися на світ теплими очима. Спостерігайте, як довіра до життя буде формувати ваше свідоме налаштування на домінуючу поведінку «Володаря Сердечного Королівства», яка виключає позиції агресора/жертви для вас і вашої дитини.


Павло Евдар,
автор еволюційного методу в психології та педагогіці;
письменник («Корисні діти», «Майстер гри»);
керівник Академії розвитку,
Інституту еволюції свідомості;
засновник родинного центру «Мацьопа»,
початкової школи «Наутілус».

Спеціально для журналу "Експеримент"