Можливо, малюк є обдарованим?

Нерідко трапляється, що діти, які мають високий рівень інтелекту, всередині себе називають однокласників «дебілами», а вчителів - «тупаками». Оскільки вголос висловлювати подібні оцінки небезпечно, а брехати – не пасує внутрішній правді, обдаровані діти воліють грати в мовчанку. Вони замикаються в собі: «про що можна говорити з тими, хто збирає картки?»

Таких дітей треба вчити шляхетності та благородству, вмінню ставитися з повагою до будь-якої свідомості, розуміти причини і наслідки дій, спостерігати за поведінкою інших без оцінки та  взаємодіяти з позиції «інопланетного надрозумного центру керування».

Обдарованій дитині добре буде давати завдання типу «якби ти був король (королева), а однокласники – агресивними (нерозумними, тривожними) підданими. Як би ти поводився?». Або: «Досліди і запиши кожного дня одну власну дію по відношенню до товаришів, яка призводить до приємного для тебе наслідку, і одну – до небажаного». Ще: «Підбери п’ять непересічних пояснень, що тлумачать конкретний вчинок твоїх однокласників». Чи таке: «Ти є агентом позаземної розвідки. Твоє завдання поводитися гідно та з’ясовувати, чим зацікавити школярів-землян, аби вони пішли в контакт».

У нього висока зарозумілість?

Такі діти подекуди стають вигнанцями. Спільнота не приймає і намагається принизити тих, хто ставить себе надто високо в порівнянні з іншими. Гордо піднята голова без великих кулаків чи нахабної поведінки нервує однокласників. Але ж такі діти – майбутні керівники, їх треба вчити рольовій поведінці.

Скеровуємо дітей з егоцентрованою позицією спостерігати за героями з літератури чи мультфільмів: не поступатися гідністю, водночас брати на себе відповідальність за події. Підійдуть: «Мегамозок», «Ріо», «Балто», «Кумба».

Бажано грати в театр і поступово давати дитині право бути режисером. Далі пропонувати очолювати групу дітей, що вдалася, наприклад, втілити в життя неймовірну пропозицію (скажімо, зібрати каштани та виготовити з них мозаїку). Тоді кожному призначити роль та показати користь дій, яким би не був фінал («нехай мозаїку розвалили інші діти, але ми були найкращими!»)

Він боязкий від природи?

Такі діти підпадають під статус «Остання ланка в харчовому ланцюжку» у спільноті маленьких звіряток. Оскільки поведінка дітей у молодшому шкільному віці керується примітивними імпульсами тваринного походження, зграя підсвідомо визначає найслабкішого і робить його об’єктом для цькування. При цьому фізична сила має другорядне значення, а воля до перемоги, відвага, зухвалість, відчайдушність і почуття власної гідності (тобто, емоційна сила) займають перше місце у ранжуванні за статусом.

Якщо ваша дитина не прагне до змагань у силі, спритності, витривалості; відчуває себе пригніченою поряд з іншими (більшого розміру і віку) хлопцями-дівчатами, які демонструють власні результати у стрибках, лазінні, катанні, боротьбі; ховається від ризику і у групі, що вдається до подвигу, перебуває в останній ланці, - слід тренувати її емоційну та фізичну досконалість.
Доцільно буде присвятити час формуванню послідовних навичок спочатку у одному форматі (наприклад, підтягуванні на гілці, чи голосній промові власного ім’я перед дзеркалом): розділити шлях до результату (п’ять  підйомів чи горде «Я називаюсь Вероніка») на 10-20 кроків (підходжу до дерева, піднімаю руки, чіпляюсь…) і кожен крок відпрацьовувати день-два. Потурбуйтесь, аби дитина отримувала задоволення від дії, на кожному кроці підвищувала відчуття безпеки, набувала емоційної впевненості, бажала ділитись результатом з іншими.

Коли ви отримаєте та закріпите навичку бути «на висоті» і переконаєтесь: малюк не боїться відстояти себе у групі, - можна віддати чадо у спортивну секцію чи танцювальну студію.

 

У нього низька самооцінка?

Так само, як і у випадку відсутності сміливості, дитина дає іншим привід для цькування, образ, приниження.


Безпорадність та відсутність ініціативи, постійні негаразди та позиція жертви витікають, насамперед, з неадекватного виховання. Тому в родинному колі треба розвивати бажання проявляти себе в будь-який спосіб. Замість висловів «Не чіпай, не можна, не руш, не роби!» підсилювати значущість будь-якої поведінкової активності. Навіть, якщо дитина розбила кухоль, поважно відзначити: «Маємо уламки замість посуди. Ти це зробив. Це твій вчинок, і я поважаю твоє право бути собою! Даю тобі можливість прибрати за собою, а також зробити корисні висновки. Певен, що ти впораєшся».

Отже, прибираємо з лексикону заперечуючи речення і насичуємо мову висловами: «Я вірю в тебе», «На тебе чекає успіх!», «Тішуся з твоєї вдачі», «Доручаю тобі зробити самостійно», «Делегую тобі відповідальність за цей процес».
Постійно програмуємо свідомість малюка на конструктивність та віру у власні сили. Наприклад, він каже: «Я не можу…», а ми: «Що ти можеш, коли відмовляєш собі у праві бути сильним?». Або: «Я не розумію» - «Чудово! Ти розумієш, що не володієш достатнім знанням, отже маєш право знайти власний спосіб навчитись!». Чи на таке: «Я не знаю…» - відповідаємо: «Забудь про це. Зосередься на можливості проявити природжену розумність. З’ясувати, що ти знаєш, і піти на крок вперед!»

З часом самостійність та вміння позитивно мислити перейде з сімейного у шкільний простір.

 

Він стидається власної зовнішності?

Буває і таке. Часи, коли всі дівчата хотіли бути копією Барбі, сплили. Але й досі зайва чи недостатня вага, замалий чи надто великий ріст, особливості структури обличчя, специфічні форми тіла та кінцівок можуть стати приводом для глузування з боку оточуючих і, що найстрашніше, втрати любові до власного тіла.

Соромитися зовнішнього вигляду можна і через неадекватний для дитячого середовища одяг, чи невдало підібрані шкільні аксесуари. Отже, спочатку перевірте: чи не виглядає ваш нащадок, як опудало чи клоун? Може, вам до вподоби яскравий стиль, а в класі більшість – сірі мишенята? Завжди можна знайти компроміс і дати дитині право мімікрувати під оточення: «Це така гра, коли ми в школу надягаємо спеціальний костюм!»


Якщо ж дитина звинувачує природу в тому, що не дала їй належних форм, слід звернути увагу на звички, традиції та зовнішність різних народів та етносів, що мешкають на планеті поряд з нами. Показати, які форми вважають ідеальними пігмеї, ескімоси, індіанці, тощо. Можливо, ви підберете казкового героя з довгими вухами, що стирчать (Ельф, Хобіт), чи великим пузом (Панда Кунг Фу, Пумба) і доведете, що непересічна зовнішність додає привабливості та народжує хист до величних вчинків.

Дійсно, треба бути Шреком, щоб творити добро і перемагати труднощі; мати покалічений плавник, щоб побачити цілий світ і знайти друзів, як це сталося з рибкою Немо.

 

Він аутичний?

Деякі діти мають природжений нахил до аутичної поведінки. Їх внутрішній світ надто яскравий та багатий порівняно із зовнішнім, а любов фантазувати перевершує загрозу сутички з небезпечною реальністю.

Таким дітям важливо показати красу і безпеку зовнішнього світу – починаючи від привабливого середовища (небо, море, ліс) через володіння побутовими предмети (одяг, посуд, меблі) до вміння захоплюватись та знаходити чарівні властивості у людей з далекого, а згодом, близького кола спілкування.

Аутичні риси притаманні і дітям, що багато часу проводять біля телевізору чи комп’ютеру. Зазвичай,  таких малюків у школі чекає роль об’єкта ля цькування.  Батькам належить позбутися звички жити біля екрану чи монітору, приділяти спеціальну увагу спілкуванню, проводити спільний час у подорожах, радитись щодо шопінгу, збільшувати присутність дитини у дорослих спільнотах, знайомити малюка з цікавими та реалізованими людьми, що пишаються своєю справою.

 


Яка бажана мова його комунікації?

Бодай, кожна друга дитина народжується у сімї, де батьки спілкуються на рівні ментальної активності вже з двох-трьох річного віку. Але: майже 80% дітей до 6 років сприймають здебільшого не зміст промови, а звучання голосу; роблять висновки не з розумних висловів, а з постави, жесту та міміки дорослого. І є приблизно 10% дітей, що зберігають пріоритет емоційного та тілесного інтелекту у спілкуванні з оточенням до зрілого віку. Найчастіше, це стосується так званих аудіалів, кінестетів та сенсориків.

Отже, маючи вдома соматично чуттєву чи емоційно вразливу дитину, можемо перетворити майбутнього генія у звичайнісінького школяра, при цьому неадекватність у спілкуванні викликатиме почуття провини та неповноцінності, чим скористаються однолітки, аби створити з дитини жертву. Глузування будуть викликати неадекватні, з точки зору стандартів, відповіді на прості питання. Наприклад, кінестет на репліку типу «Скільки ніг в сороканіжки?», скоріше за все, відреагує «достатньо, аби тримати рівновагу», а аудіал, наприклад: «більше, ніж в сороки».


Звертатимемо увагу на бажаний канал комунікації  - і замість того, щоб затиснути сприйняття у лещата візуального формату чи, взагалі, логічно-дігітального характеру, допоможемо дитині встановити немов би підпрограму-перекладач її способу спілкування на мову дорослого світу.
Так, якби дитина на питання «Якого кольору небо?» відповіла «теплого», чи «безпечного» замість «синього» чи «небесного», можна було б попросити її перекласти для тих, хто не відчуває, а тільки бачить чи робить висновки.

 

 

Що стосується усіх

Прошу читачів перечитати уважно всі поради. І, замість того, щоб шукати «до якого типу відноситься мій нащадок», помислити і поексперементувати: «яка техніка допоможе і буде максимально ефективною?»

В тім, пам’ятати: жодна практика не замінить батьківської турботи, чесного спілкування та активної підтримки. Намагайтеся завжди:

·         Говорити правду, як би вона не звучала («ти, дійсно, боїшся. Та разом ми зможемо витренувати твою сміливість і впоратись із статусом вигнанця у класі»

·         Не вірити авторитетам (в тому числі, автору цієї статті), а самотужки пройти шлях винахідника найкращого для дитини способу бути потрібною, визнаною, стояти в центрі подій та уваги

·         Розуміти, що ваша дитина має власне місце і унікальне завдання на планеті, і тільки вона знає, навіщо народилась і як себе проявити

Наприкінці поділюсь технікою, що діє майже в усіх випадках. Її було створено автором спеціально для дітей групи ризику, тобто таких, що не вірили в себе, мали жахливий статус у школі, ставали предметом знущань та глузувань.

 

 

Чарівне ім'я

Припустимо, ваш малюк слабкий та плаксивий. Запропонуйте йому підібрати для себе бажане майбутнє, де він вже став, у чарівний спосіб, наприклад, сильним та радісним.

Далі, намалюйте, зіграйте, розкажіть, уявіть цей образ так, немов би це була рольова гра. І дайте персонажу ім’я: таке, що відповідає майбутнім рисам і звучить для дитини натхненно. Для нашого випадку: «Сильна Радість», «Радісна Сила», «Потужний Позитив», «Лев, що сміється»…

Декілька днів, а може, тижнів, користуйтесь вдома новим магічним ім’ям. Тепер разом з дитиною скоротіть чи замініть словосполучення одним (можливо, іншомовним чи інопланетним) звукорядом. Скажімо, Расил, (РАдісна СИла) чи Форджой (від англійських Force та Joy), або ж Гаудіві (з латині). Нагородіть малюка новим секретним титулом, що відповідає таємничій місіі і викликає миттєве перетворення.

Називайте нащадка так, коли він проявляє волю і радіє життю. Закликайте його утримувати зачарований (рольовий) стан, на який його надихатиме ім’я: спочатку хвилину, потім п’ять, далі десять… Хай «чарівна аура» розповсюджується спочатку на кості, згодом на шкіру, одежу і виступатиме на відстань 5, згодом 10 см від тіла; через тиждень – на 1, потім 2 метри.

Поступово переносьте ефект перебування у магічному статусі сильного та радісного персонажу на вулицю, а згодом – в школу.  Крок за кроком, аби ніхто не здогадався про магію і не помітив таємного перетворення.

Можливо, в гру включиться вся родина, а також близькі друзі хлопчика/дівчинки. Так було з нашими соціально небезпечними дітками, які сьогодні, в двадцятирічному віці, є впевненими у собі здоровими і повноцінними особистостями.

Бажаю вам і вашим малюкам швидко, легко та з користю подолати перешкоди та відкрити для себе красу бути в контакті з однолітками,  в центрі власного щастя.

Павло Евдар,
автор еволюційного методу в психології та педагогіці;
письменник («Корисні діти», «Майстер гри»);
керівник Академії розвитку,
Інституту еволюції свідомості;
засновник родинного центру «Мацьопа»,
початкової школи «Наутілус».
Спеціально для журналу "Еврика"