Те, що ми знаємо, - обмежено, а те, чого ми не знаємо, - нескінченно
(П. Лаплас)


Чому я пишу цю статтю?

Більшість знайомих мені батьків, в котрих діти досягли 5-6 річчя, переймаються питанням: «Як підготувати дитину до школи?»

Власне, такий неспокій викликають чутки (правдиві і не дуже), буцім-то дитину на вході до навчального освітнього закладу будуть тестувати на рахунок читання, математичних здібностей, письма та музики. Або перевіряти вправність у допитливості та художній творчості.

Моя донька цього року теж має щастя стати більш самостійною, ідучи у 1-й клас. Тому  для мене тема підготовки до значної події – ініціації у власну розумність – актуальна і емоційно заряджена, і я хочу поділитись роздумами досвідченого еволюціолога, батька чотирьох дітей, педагога з 25-річним стажем.

Куди насправді йде дитина?

А ну ж-бо, пригадайте себе напередодні 1 вересня і в першому класі! Є різниця між тим, що казали батьки – і тим, з чим ви, насправді, зустрілись? Отже, першокласник потрапляє в неорганізовану групу диких звірят, трохи залякану незнайомою територією та чужими дорослими, трохи пригнічену невідомим майбутнім. Діти не знають одне одного, не розуміють свого місця, задач поведінки, принципів виживання у колективі.

Незабаром найрозвиненіші у комунікаціях та статусно вищі опановують ситуацію. Виділяються лідери, які диктують права і обов’язки іншим. Плине час, і у маленькому суспільстві кожен отримує роль: ранг та функцію, визнання чи знецінювання. Деякі особистості розкривають здібності ватажків, деякі опиняються в кризовій ситуації.

Образа невизнаності, тягар самотності, відмова від власної поведінки, вимушеність наслідувати сильних чи популярних – це лише деякі з внутрішніх травм, які трапляються в перші місяці навчання.

До чого треба адаптуватись?

Звичайно, до самостійності у групі. До тривалого перебування у незвичній і неприродній позі за партою. До втрати спілкування з батьками і друзями на протязі дня. До безсилля щось змінити. До важкого обов’язку робити домашнє завдання.

А ще – до втрати волі. Хтось з відомих політиків сказав, що перебування у школі дорівнює десятирічному ув’язненню, при цьому дитина не знає, за яку провину, і не має прав на апеляцію.

І ще – до самоти, безпорадності і єдиного способу вижити: підкоритись долі, вчителю і законам сили.

Як ми, батьки, можемо допомогти нашим дітям? Можливо, будемо повчати терпіти рабство, бути жертвами обставин – як колись, можливо, вчинили з нами? Чи спробуємо підсилити волю, зорієнтувати на природжене право бути найкращими у власному світі?

Що варто зрозуміти батькам

Ідея «знає абетку і лічить до ста – отже, готовий!» може зробити дитині шкоду. Запитайте себе: «Навіщо я турбуюсь про вміння читати-рахувати?» Адже, в багатьох країнах, і в першу чергу – розвинених (Німеччина, США, Канада) цим премудростям вчать поступово, і вимагають досконалості аж у 10 років. А при вступі до школи дивляться: як дитина спілкується, чи вона відчуває власну гідність, проявляє самостійність в поведінці, розуміє емоції інших?

Деякі батьки зраджують дитині, яка вірить в їх турботу - підмінюють адаптацію до реальної школи фантазіями про ідеальне навчання у комфортному середовищі, яке зацікавлене у розвитку саме їх чада. Деякі закривають очі прагнення майбутнього першокласника до розвитку емоційної поведінки, багатофункціонального спілкування та фізичної витривалості – і віддають перевагу розвитку ментальних здібностей.

Але ж розумові фокуси типу 2+2 не врятують учня від емоційної інфантильності. Слабке, хворобливе тіло і, як наслідок, відсутність інтересу до нового, мала працездатність, поламана самооцінка, низький статус і вузький поведінково-рольовий спектр відштовхнуть дитину на останні сходинки шкільної реальності.

Далі я наведу головні, на мою думку, тактики батьківської турботи, які допомогли б розвинути фізичний та емоційний інтелекти дитини – бо на них базується майбутня ментальна перевага, соціальна зрілість та спосіб життя переможця.

Ресурс – основа основ

Подбайте про наповнення дитини: здоров’ям, цікавістю, емоційною гнучкістю. Ресурс – це сила «за вмовчанням», потенціал, що вже діє, автоматичні навички, фундамент, на який можна спиратись і який не підведе у важкі часи.

  • Підтримайте довіру до світу

Впевненість, що моє життя створене для мене, а навколишнє середовище піклується про мій розвиток та щастя є основою світогляду здорової дитини. Ерік Еріксон, визнаний людством авторитет в галузі вікової психології, стверджує: «або в дитини розвивається базова довіра до світу – або неадекватність та ізоляція».

Якнайчастіше кажіть своєму нащадкові: «Я тебе люблю; ти – щастя мого життя; ти – справжній Всесвіт; ти – моє натхнення!» І так: «Ти завжди в центрі світу; тут все – для тебе; життя має зміст, коли ти – цінність; будь певен, що ти – головний; твоє серце обирає, воля вирішує, розум знаходить сенс»

Даруйте дитині право бути в центрі життя, поважайте його прагнення і цінуйте особистість. Кожен – неповторний, кожен має природжене право насолоджуватись найкращим, що існує у світі. Життя призначене для процвітання кожного, і спрямоване на розкриття індивідуальних пріоритетів.

  • Навчіть цінувати себе

Цінність – це духовна сторона матеріального результату. Якщо ваш маленький партнер по життю навчиться цінувати власні: тіло, почуття, думки, інтереси, рішення, зв’язки, прагнення, таланти та мрії – він отримає рясні, щедрі та прекрасні наслідки у будь-якої діяльності. Він зростатиме не тільки з відчуттям багатства та краси навколишнього світу, а й з певністю, що він – причина і наслідок гармонії життя.

Поважайте думку, цікавтеся рішеннями, заохочуйте до сміливих мрій. Наприклад, якщо дитина малює сонце синім або зеленим - зверніть увагу на авторське мислення і чарівне бачення навколишнього. Разом напишіть казку про фантастичний світ зеленого світила.

  • Наведіть приклади з власного життя

Як ви пішли до школи? Що вас вразило? З якими труднощами стикалися і як вирішували проблеми? З ким і як потоваришували? Що хотіли від вас вчителі і як вам вдавалося зберегти власну свободу? Які навички допомогли вам і як це сталось? Що було для вас найважчим? Як впорались? Про що мріяли і що трапилось з вашими проектами майбутнього?

Якби вам випало ще раз стати шестирічним хлопчиком/дівчинкою, що б побажали самі собі? Що б занотували, аби не забути?

Будьте щирими і емоційними: ваші оповідки та есе з минулого стануть цінними чинниками для самовдосконалення і адаптації дитини до школи.

  • Повірте у розумність

Дитина розумніша і видатніша, ніж нам здається. Уявіть: якби ви переїхали жити у Китай – хто б раніше вивчив мову? Став «своїм» у місті? Зрозумів звички, традиції? Сягнув сенс подій і зміст поведінки?

На всякий випадок: малюк власноруч, без нашої науки, опанував травленням, ходінням, спілкуванням. В три роки він готовий до самостійного життя без батьків під наглядом зацікавленого дорослого (педагога у дитячому садку, няні, вихователя). У шість-сім років наші предки ініціювали хлопців у юних воїнів, а дівчат – у родове коло. Тобто, гарантували їм право на самоствердження і пошук власних технологій життя.

Кажіть частіше: «Я певен, що ти розберешся самотужки; вірю в твою розумність; довіряю твоєму рішенню; хто, як не ти, знає, як тобі краще». Питайте: «Як зробити це швидше-краще? Які ще шляхи існують? Як отримати твій результат? Чим ти задоволений і що можна вдосконалити? Як оптимізувати твій проект?»

Дієвість – шлях до лідерства

Піклування про спроможність дитини діяти, хотіти і отримувати результат – другий пазл адаптації. Еріксон стверджує: або ініціатива – або підкорення та брак волі , або автономія у реалізації – або почуття провини, сором та сумніви і, як наслідок, дійове гальмування.

  • Тренуйте рухливість і силу

Чим жвавіша, спритніша, швидка дитина – тим життєспроможніші її вчинки, гнучкіше поведінка і яскравіші результати. Тренованість м’язів стає згодом могутністюволі та потужністю ментального інтелекту. Дійсно, гармонійна дитина має здорове тіло, метафори якого забезпечують подальший розвиток (міць кісток стає інтелектуальними опорами, сила м’язів – рухливістю думок, пластика зв'язок – гнучкістю мислення).

Сильна і рухлива дитина стає в групі безперечним лідером. Якщо ви подбаєте про катання на велосипеді-роліках-лижах, засвоєння акробатики, лазіння, стрибків, плавання, дитина буде захищена: високий статус в групі дозволить впевнено почувати себе; авторитет, який не треба виборювати, дасть право диктувати правила – замість коритись чужій волі; ранг найкращого прагнутимуть наслідувати.

Хай хлопчик буде шляхетним та великодушним, як справжній принц, а дівчинка – фізично досконалою, як фея.

  • Зверніть увагу на волю

Волевиявлення – це умова цілісності. Якщо дитина звикла коритися чужій волі (що досить часто маскується під поняттям «бути чемним»), якщо поступається власними інтересами заради зручностей дорослого світу, її чекає доля підлеглого та конформіста. Навпроти - той, хто навчений володіти собою, зможе керувати цілим світом.

Отже, намагайтеся залучати дитину до вольових дій, коли поведінка керуватиметься індивідуальними рішеннями, та підтримуйте успіх. Наприклад, хлопчик пробує залізти на дерево. Потурбуйтесь, щоб його намір дійшов до результату, як би тяжко не було. Дівчинці, що мріє власноруч зробити салат до обіду, допоможіть терпінням та порадами.

Тоді у школі дитині буде набагато простіше відстояти власну територію, статус та границі дозволеного, тобто адаптуватись до нової системи без втрати індивідуальності.

  • Навчіть розуміти власні межі

Іноді знання того, що я НЕ можу виявляється кориснішим, ніж «позитивне мислення» типу «я можу все». Отже, привчайте дитину до розуміння власних меж і поваги до того, на що вона поки не здатна.

Нехай хлопець навчиться казати «Я не мушу робити те, що мені не під силу (перевтомлює, дратує)!», а дівчинка: «Я не згідна виконувати справу тоді, коли вона мені не подобається (пригнічує, знесилює)!»

Дитина готова до школи, коли вона здатна відстоювати власні інтереси і не шкодити собі наприклад, через надмірне бажання відповідати очікуванням вчителя. Адаптація полягає і в тім, щоб екологічно витрачати ресурс тіла, емоцій та пізнавальних здібностей.

  • Формуйте впевненість та гідність

Дитина мусить знати: школа – це заклад обслуговуючого типу, що повинен задовольнити праву на освіту кожного громадянина. Тобто, не дитина для школи, а школа – для дитини. Жоден вчитель не має права принижувати, розмовляти без поваги, примушувати до дій чи оцінювати вчинки.

Чи знаєте ви, що за «конвенцією про права дитини», школяр має змогу: не давати зошит чи щоденник (приватна власність) на перевірку, не виконувати домашнє завдання, якщо йому не цікаво. Тобто, справжній вчитель повинен знайти такий підхід до маленької особистості, щоб їй закортіло вивчати науку. Інакше дорослий буде чинити насильство, викликати рабську залежність від оцінки оточуючих, провокувати до втрати власного сенсу. Це, як ви здогадуєтесь, протизаконні дії з важкими наслідками.

Отже, школа має служити, і наша задача допомогти педколективу зробити це служіння корисним для дитини. А для цього – налаштувати її на вправне користування шкільним простором і впевнену поведінку, що підкреслює гідність маленької людини.

Потяг до нового – гарантія вдалого переходу

Разом з ресурсним наповненням та дієвою реалізацією, готовність до змін є третьою складовою успіху людини довільного віку у житті будь-якого формату. Отже, останній фактор адаптації дитини до школи – це підготовка до переходу у незнане майбутнє, міграції у невідоме середовище.

Раніше у слов’янській культурі відбувалась ініціація у дорослість. Наші предки розуміли: зміна зубів означає психологічну, статусну і соціальну трансформацію особистості. Після випробувань на самостійність, для хлопчиків і дівчат влаштовували справжнє свято (до речі, ви продумали, як будете нагороджувати першокласника правом самостійності?)

Слід заздалегідь замислитись про декілька важливих аспектів переходу на новий виток розвитку.
  • Подбайте про витривалість

Тілесне терпіння – основа і початок розумової працездатності (за Гленом Доманом). Багато гуляйте з дитиною, щоб тренувати тривалі однотипні дії (ходіння). Подорожуючи, довіряйте нести власні речі у рюкзаку (метафора тягаря знань). Привчайте до спорту, знайомте з техніками професійних тренувань (поступове збільшення навантаження, обов’язкове повторення засвоєних вправ, мотивація метою, порівняння результату тільки з власними досягненнями).

Витривалість дозволить легко і весело сприймати монотонну діяльність, допоможе всидіти за партою, заохотить робити перші кроки у читанні, письмі, математиці.

Привчіть дитину ставити мету і досягати її, власноруч оцінювати успіх , а невдачу перетворювати на досвід.
  • Вчіть рольовій взаємодії

У шестирічному віці дитина готова до сприйняття рольової поведінки і вимагає від дорослих різноманітних ролей. Інакше, за Еріксоном, її чекатиме рольове гальмування, тобто зависання поведінки на образах, скаргах, шкодуванні і втратах.

Дайте змогу хлопцю відчути себе Людиною-павуком, Бетменом, Суперменом чи тим, кого він має за авторитет. Дозвольте дівчинці грати роль феї, чарівниці, принцеси. А далі пропонуйте більш реальні персоніфікації: мами чи тата, ватажка чи вчителя, директора чи завуча школи. Поясніть, що кожен дорослий в умовах соціальної ігри носить маску та костюм. Хай дитина подивиться на шкільний світ, як на театр, де кожен грає дивовижну роль у цікавій виставі.

Перевтілюючись в образ дорослого, дитина зрозуміє мотиви вчинків та структуру поведінки оточуючих ії людей. Зрозуміє – і буде готова до співпраці. А у разі непорозуміння, зможе великодушно підказати вчителю, як саме йому грати свою шкільну роль.

Я вважаю, що дитина готова до школи, якщо на звернення вчителя «Глібів! Закрий писок і сядь на місце!», Миколка відреагує, наприклад, так: «Дякую, що ви звертаєте увагу на власні емоції. І прошу зараз повторити з повагою до себе!», або ж: «По-перше, вибачте за те, що я повинен нагадувати вам про людську гідність. А по-друге, на мене діють вислови, що починаються з «шановний» і закінчуються «дякую, що допомагаєш». Чи так: «А ще страшніше можете? На мій погляд, вам не вистачає яскравості. Спробуйте стиснути кулаки та висунути вперед щелепу – так буде більш реалістично!»
  • Турбуйтесь про емпатію

Емпатія – це вміння відчувати те, що відбувається з людиною всупереч тому, що вона висловлює. Мистецтво співпереживати емоції безвідносно до формату події. Якщо ви роздратовані, так і кажіть: «Я злюсь!» - замість «ти завжди робиш не те, що я прошу», або «я вже сто раз сказала! Зараз мій терпець урветься і я тебе покараю!».

Навчіть дитину розуміти почуття та емоції, що вкриті за автоматичними реченнями. Не текст, а внутрішня причина є головною умовою дії. Піклуйтесь про співчуття: до вас, рідних, інших дітей. Тренуйте великодушність, благородство та милосердя. Тоді дитина буде співчувати, наприклад, вчительці, яка вже кільканадцять років день за днем сидить у кабінеті і повторює примітивні вислови.

Маленькі люди більш сердечні, ніж великі. Велич дітей в тому, що якби ви, припустимо, нездало затанцювали, діти б вас підтримали: «Не бійтесь, ми можемо навчитись разом!» - замість того, щоб насміхатись чи оцінювати. Дайте право майбутнім школярам ставитись до педагогів з сердечністю та емпатією.

  • Тренуйте навички спілкування

Спілкування – найдорожча цінність життя. Той керує оточенням, хто вміє зрозуміло та цікаво висловити власну потребу. Спілкування збагачує друзями, однодумцями, підсилює авторитет і дозволяє ділитись найкращим з найкращими.

Потурбуйтесь про навички вербальної комунікації. Доречно поцікавитись ораторським мистецтвом, лаконікою, медіацією, полемікою, інструментальною лексикою, кодами НЛП. Дитина, яка засвоїла - хоч на початковому рівні – прийоми керуючого спілкування, буде захищена від ідеологічної інтервенції та вербальної агресії.

Наприклад, якби вчитель безапеляційно висловився: «Ти маєш тягнутися до високих оцінок, бо інакше станеш сміховиськом для інших», вправний комунікатор міг би прояснити ситуацію так: «Хто оцінює? Ким і коли атестована міра оцінки? Ким ще я можу стати? Яка статистика успішного життя відмінників? Як стати сміховиськом, і як стати прикладом? Як інші впливають на поведінку і як тим керувати? Що власне вам дадуть мої високі оцінки? Як ви можете допомогти собі?»

Висновки про адаптацію

Я певен, що кожен дорослий має власну розумність. Мої поради будуть корисні, якщо підійти до них творчо. Можливо, щось здається важким для розуміння – чиніть так, як ви сприйняли мої слова. Можливо, ви вважаєте, що діти нездатні до високої самостійності і ясної свідомості – бажаю переконатись у зворотньому.

В будь-якому разі, спробуйте бути максимально корисними і підготувати дитину до школи так, щоб уникнути травм. Для вдалої адаптації зверніть увагу на ресурс (довіру до світу, цінність, життєві опори та природну мудрість), дієвість (рухливість, волю, межі, впевненість та власну гідність), ініціативу і прагнення трансформації (витривалість, ролі, емпатію, спілкування)

Початкова школа є початком школи соціального життя. Як правило, статус і характер викарбовуються саме тут. Бажаю вам успіху у підготовці дитини до самостійності і вдалої ініціації у першу дорослість. Радий ділитися досвідом, ідеями, практикою – адже, саме так можна створити майбутнє, в якому щастя індивідуального розквіту буде головною задачею суспільства.

Павло Евдар
(Основоположник еволюційного напряму в педагогіці, психології та лайф-коучингу. Автор і ведучий розвиваючих програм, шкіл, курсів в галузях ресурсу, реалізації та трансформації особистості від народження до смерті. Засновник академії розвитку "АЕРА-ЕЗРА", сімейного центру «Мацьопа». Фундатор Соціального Інституту Еволюції Свідомості, фестивалю "ФАРТ", методу "Тілесний інтелект", ігри "Гармонія світів". Актор, режисер, письменник. Автор "Кольорових казок", книги "Майстер Ігри", "Корисні діти")